Історія розвитку спеціальної психології

Виникнення спеціальної психології (від грецьк. особливий, своєрідний) як самостійної галузі психологічної науки й практики можна зарахувати до 60-х рр. ХХ століття. Тоді вона виникла в переліку наукових спеціальностей навчальних вузів розділ «Психологія». Проте це було лише формальне закріплення, що тривало вже багато десятиліть становлення тієї свого роду галузі психології, яка увібрала у собі накопичені наукові досягнення, практичний досвід - усе стосовно вивчення феноменології, механізмів і умов психічного розвитку людини під впливом різних груп патогенних чинників, і навіть закономірностей перебігу компенсаторних і корекційних процесів.

На той час спеціальна психологія була невід'ємною частиною дефектології - комплексної науки, яка вивчає причини і механізми відхилення у розвитку, і розробку науково обгрунтованих медико-психолого-педагогічних корекційних впливів стосовно дітей, у яких різні вади психічного і фізичного розвитку.

Галузі спеціальної  психології

Одним з найбільш розроблених розділів спеціальної психології є психологія розумово відсталих дітей (олігофренопсихологія). Предметом її вивчення є своєрідність психічного розвитку дітей із з порушеннями інтелекту. Над проблемами психології розумово відсталих дітей працювали Занков, Шиф, Певзнер, Морозова, Замський, Рубінштейн. Завдяки їх дослідженням розроблена система навчання розумово відсталих дітей, науково обгрунтована система їх професійно-трудової підготовки. На сьогоднішньому етапі актуальними є питання розробки методик раннього виявлення і ранньої корекції відхилень у розумовому розвитку дітей.

2. Предметом сурдопсихології (психології глухих і слабочуючих дітей) є закономірності і специфічні особливості психічного розвитку дітей ізз порушеннями слуху. У галузі сурдопсихології проводилися широкі дослідження з питань розвитку мови, виховання, пам'яті і мислення (Боскіс, Шиф, Соловйова, Розанова, Рау, Хватцев) глухих дітей.

3. Тифлопсихологія (психологія сліпих і слабозорих) займається вивченням психіки дітей зіз глибокими порушеннями зору. Проблеми тифлопсихології вирішуються в умовах сенсорної депривації. Значні успіхи досягнуті в галузі тифлосурдопсихології (психології сліпоглухих дітей). Науково доведена і практично підтверджена можливість досягнення сліпоглухими високого рівня психічного розвитку (Соколянський, Ярмоленко).

4. Відносно молодим розділом спеціальної психології є логопсихологія (психологія дітей, які мають порушення мови, предметом є закономірності психологічного розвитку дітей із патологією мови. Дана галузь психологічного знання формується на базі логопедії і в даний час привертає особливу увагу фахівців - психологів, логопедів, лікарів. Зв'язок спеціальної психології з іншими дисциплінами

Спеціальна психологія виникла і розвивалась на межі знань, тому і існує тісний взаємозв'язок з психологією, педагогікою і медициною. Її зв'язок з психологією визначається спільністю методологічних позицій, понятійного апарату, методів вивчення психіки.

У своєму розвитку спеціальна психологія опирається на досягнення таких медичних наук як фізіологія, невропатологія і психіатрія. Врахування медичних даних дозволяє отримати уявлення про причини виникнення, структуру і механізми того чи іншого дефекту, допомагає у вивченні особливостей психіки аномальної дитини.

Взаємозв'язок спеціальної психології з педагогікою полягає в тому, що питання навчання і виховання дітей з аномаліями у розвитку розробляються на основі загальної теорії дидактики і методик навчання.

Спеціальна психологія тісно повязана з корекційною педагогікою. У цих галузей знань спільний предмет вивчення - діти з порушеннями у розвитку, спільні завдання, методи вивчення, які дозволяють кваліфікувати досліджувані явища в єдиних поняттях. Однак корекційна педагогіка розробляє і науково обгрунтовує систему навчання і виховання, а спеціальна психологія вивчає закономірності і особливості розвитку аномальних дітей.

Вчені у галузі спеціальної педагогіки

Синьов Віктор Миколайович (народ. 14 березня 1940 р., Київ) - видатний український вчений в галузі корекційної педагогіки, юридичної і спеціальної психології, академік АПН України, доктор педагогічних наук, професор. Автор понад 300 публікацій. Під керівництвом В. М. Синьова були успішно захищені кандидатські дисертації аспірантами з України, Молдови, Білорусі. Разом з учнями проведені ґрунтовні дослідження з проблем спеціальної дидактики та методики географії, трудового навчання, образотворчого мистецтва, мови, історії у допоміжній школі; вивчається потенціал методів навчання і виховання учнів з вадами розумового розвитку. Результатом цих досліджень стала монографія "Корекція інтелектуальних вад в учнів допоміжної школи" (М., 1988), яка отримала високу оцінку вітчизняних і міжнародних авторитетів в галузі спеціальної психології та корекційної педагогіки.

В. М. Синьовим вперше визначаються наукові вимоги до питання відкритої системи розвитку особистості в інтегрованому, інклюзивному, корекційному навчанні та вихованні учнів з проблемами психофізичного розвитку. Дослідження корекційно-виховного впливу на особистість в умовах пенітенціарних закладів для дітей, які стали на шлях антисоціального розвитку, розробка низки принципово 8 нових положень у подоланні деформації у взаємовідносинах вихователів і засуджених, формування особистісних установок щодо об'єкта корекційно-виховного впливу, пошук позитивного довірливого спілкування, активізація самосвідомості, планомірний цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку з метою формування відповідних установок, понять, позитивних орієнтацій; виправлення хибної поведінки, корекція недоліків, зумовлених негативним впливом оточуючого середовища, батьківського виховання і інших факторів; забезпечення відповідних умов для коригування подальшого повноцінного життя даної категорії вихованців; їх адаптація в соціальному оточенні - ось далеко не повний перелік наукових досліджень, що стали найсучаснішими досягненнями пенітенціарної та дефектологічної науки - пенітенціарної дефектології. Зібраний науковий експериментальний матеріал узагальнений в докторської дисертації. Надруковані монографічні роботи та статті, багато з яких було перевидано в інших країнах, принесли Віктору Миколайовичу міжнародне визнання як провідного вченого в галузі олігофренопедагогіки, а також провідного фахівця з проблем виховання і перевиховання молоді з порушенням соціальної поведінки.

Важливим у наукових доробках Віктора Миколайовича є демократизм, прямота, чесність, етичні та естетичні компоненти виховання, вірність справі, гуманістичне відношення до дітей. Віктор Миколайович продовжує співпрацювати з багатьма науковими і навчальними установами в галузі дефектології. Бере активну участь в конференціях та з'їздах, спеціалізованих радах.

Крім вищезазначеного слід відмітити у творчому портреті Віктора Миколайовича як талановитого автора багатьох телевізійних та естрадних програм, текстів інтермедій, фейлетонів, пісень, які виконували славетні артисти минулого та сьогодення.

Науково-педагогічну, організаторську діяльність Віктор Миколайович поєднує з судійством національної категорії з настільного тенісу; він є віцепрезидентом Української федерації з цього виду спорту; завзятий шахіст, гітарист і бард, виконавець ліричних пісень. Такий неповний перелік творчих можливостей академіка Віктора Миколайовича Синьова.

Лев Семенович Виготський (1896-1934) є яскравим прикладом вчителя з "великої літери", видатним психологом і педагогом початку ХХ століття. Немає жодної галузі психологічних знань, внесок в яку б не здійснив Виготський. Присвятив психології понад 10 років свого життя.

Виготський завжди намагався зрозуміти людину для того, щоб їй допомогти. Описаний такий випадок. Одного разу вченого запросили до пацієнта, у якого була хвороба Паркінсона: він міг стояти, але не був в змозі зробити жодного кроку. Будь-яке вольове зусилля призводило до того, що тремор ще більше підсилювався. І тут Лев Семенович зрозумів суть ситуації. Він узяв зі столу аркуш паперу, розірвав його на дрібні шматочки і розклав їх на підлозі перед хворим так, що утворилася своєрідна доріжка. І хворий, ступаючи з папірців, пішов!

Цей - приклад, розкриває роль стимулів-коштів, що перетворюють поведінку. Що ж з наукової точки зору зробив Виготський в описаній ситуації? На очах у присутніх відбувся акт навчання - хворий не міг йти самостійно, але зумів це зробити у спільно організованій діяльності. За цим, здавалося б, простим прикладом прихована ціла теорія. Там, де звичайна людина бачить тільки окремий випадок, геніальний вчений вбачає прояв закономірностей складної системи.

Даний випадок дозволяє перейти від суто медичної ситуації до актуальної педагогічної проблеми - відношення між навчанням і розвитком. Виготський вивчав її не тільки теоретично, але і експериментально. Однак справжнім психологічним здобутком стало відкриття зони найближчого розвитку.

Зона найближчого розвитку вимірюється на основі порівняння того, що дитина може зробити сама, з тим, що він може зробити за допомогою дорослого, у співробітництві з ним. Виготський вважав, що особливе значення в психічному розвитку дитини мають мовлення, спілкування та її спільна діяльність з іншими людьми.

Виготський Л.С. зробив усе можливе, щоб дитяча психологія стала повноцінною та справжньою наукою, змогла вирішувати найважливіші практичні завдання навчання і виховання дітей, по-новому підходити до проблеми вікової діагностики психічного розвитку.

Тож, підсумовуючи, хотілося б зазначити, що людина, яка вірить в свою справу, впевнена в вірності обраного шляху, відчуває необхідність щось зробити для інших, вважає це покликанням серця, здатна побороти всі перешкоди на шляху до мети, вистоїть в найскладніших умовах, переможе хвороби, нерозуміння, заборони, постійне напівголодне існування, вона знаходитиме сили в своїх переконаннях, своїх досягненнях, відчутті корисності людству. Смерть Виготського, то було лише трагічне фізичне явище, а "зернина" знань, посіяна ним, пустила міцні пагони в душах таких же небайдужих. Ідеї Виготського залишаються актуальними і для сучасної психологічної науки, вони успішно розробляються вченими-психологами різних країн світу.